Спадок: історія українських зимових свят і традицій

Екатерина Попова, ELLE UA
|
28 декабря 2022
|
Прочитаешь за 5 мин
Прочитаешь за 5 мин

«Кладіть паляниці з ярої пшениці!» — пам’ятаєте? Ці слова з відомої колядки допомогли б з’ясувати, чи не є ваш співрозмовник диверсантом. Поза жартами, у цій різдвяній величальній пісні йдеться про три зимові свята, які слід зустрічати паляницями: Різдво Христове, святого Василя (Новий рік зустрічає) та Святе Водохреще.

Пропонуємо дізнатися більше про маловідомі деталі відзначання найбільшого із цих свят — Різдва з розповіді журналістки та етнологині, старшої наукової співробітниці Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Ярослави Музиченко для проєкту ANSWEAR x ELLE «Спадок».

Українське Різдво — надзвичайно світле, тепле свято з глибоким корінням. Християнське відзначення народження Божого Сина поєдналося в ньому з давніми віруваннями та ритуалами. Деякі з них є подібними в багатьох європейських народів, деякі — самобутні.

Українці вірили, що у дні великих свят відчиняються небесні ворота. Тому все, що відбувається, має особливе значення і може помітно вплинути на подальшу долю людини. Для того щоб цей вплив був позитивним, протягом століть виконувалися ритуальні дії, які забезпечували добробут і захищали від впливу зла. До Різдва готували атрибути та обереги для оселі, які сьогодні сприймаються як святковий декор. Це «павук» із соломи, що символізує всесвіт, дідух з колосся, пов’язаний із предками та урожаєм, і витинанки-зірки на вікна.

1. Дідух — Ольга Сахно; 2. Свічник керамічний — Володимир Довган; 3. Витинанковий вертеп — Оксана Денисевич; 4. Солом`яний павук — Людмила Проценко

Вважалося, що в різдвяний час кожну родину відвідують гості «з того світу» — предки.  Для них готували усілякі дари у вигляді страв, щоб ушанувати й одержати їхню підтримку для родини, достаток у господарстві.

Дідух, янголи з соломи — Ольга Сахно

Прихід колядників з піснями сприймали також як візит предків. Раніше колядники одягали маски «дідів» та кожухи, вивернуті вовною назовні, як ознаки іншого світу. Сьогодні цей звичай подекуди зберігається. А ще в різдвяно-новорічний час деякі колядники перевдягаються у тварин — Козу, Коня, Ведмедя. Колись вірили, що вони є тотемами, тобто предками племені. На Поділлі досі зберігається звичай водити на Щедрий вечір живого коня. Колядники особливими піснями — колядками величають усіх членів родини і бажають їм достатку і щастя. Співають кожному окремо. Господарям — про їхнє багатство і майбутній урожай, господиням — про лад у домівці й порядність, хлопцям — про військову звитягу і майбутню вірну дружину, дівчатам — про їхню красу і щасливий шлюб. Таких стародавніх іменних колядок збереглося в Україні багато. За вітання гостей щедро обдаровують.

Коляда дитячого фольклорного гурту «Орелі», Київ

Основні приготування для зустрічі предків здійснюють на Святвечір. Готують пісну вечерю з плодів рослин, що культивували на території України впродовж тисячоліть, варять кутю — поминальну кашу та узвар із сушених яблук, груш та ягід, печуть святковий хліб. Запалюють свічку. На покуті під кутю та на підлогу стелять солому і запашне сіно — там нібито перебуватимуть душі предків.

Різдвяний калач, вареники, різдвяні пряники  Леоніда Прончук; вибійчана серветка  Володимир Маркар`ян; вибійчані хустки  Ольга Костюченко

Різні суспільні прошарки нашого народу — містяни, селяни, військова еліта, шляхта — святкували Різдво за своїми особливими традиціями. Проте є речі, які досі єднають усіх. Це спільна вечеря великої родини з кутею і колядування.

Солом`яний павук

На Святвечір українці вдягалися у святкове вбрання, одягали вишиті сорочки та намагалися мати в гардеробі нову річ. Заможні селяни й міська українська еліта полюбляли жупани, їх шили із сукна або дорогих тканин — залежно від достатку. На жупан вдягали кунтуш, підшитий хутром. А ще в давнину і жінки, і чоловіки носили шуби. Їх шили хутром досередини, а зверху прикрашали дорогим оксамитом, вишивали шовком і золотом. Що багатшими були пані чи пан, тим дорожче хутро обирали для шуби.

Кожух вишитий, І пол. ХХ ст. Полтавська обл., смт Котельва

Цей гарний одяг, як і інші елементи українського вбрання, згадується в наших колядках. В одній з них співається, як ремісники шиють для пані чоботи-сап’янці, цінну шубу і дорогий завій, тобто серпанок. В іншій колядці, для юнака, співається, як він одягає дорогу шубу та червоні чоботи, а збоку кріпить коштовну шаблю! Для господаря співають, як він сидить край столу, а на ньому «шуба люба, на тій шубі поясочок, а на поясочку калиточка», тобто гаманець. Ще в одній колядці співається, як пан приїхав з далекої дороги додому і роздає дарунки: матінці — дорогу шубу, сестрі — шовкову хустку, а дружині — золоту обручку.

Дитячий фольклорний гурт «Орелі»

Уранці на Новий рік українці засівають. Зазвичай це роблять хлопці, примовляючи побажання на добро, достаток і мир у родині. Увечері напередодні Нового року в деяких регіонах України водять Маланку — перевдягнутого в молодицю хлопця. Маланку супроводжують «діди» в масках, «ведмеді» в солом’яних «шкурах» або «Василь». Це український варіант загальноєвропейських карнавальних святкувань.

Завершується зимовий святковий цикл святом Водохреща. Тоді символічно проводжають предків «назад у Вирій», спалюючи солому і дідуха. Перед цим дідуха обмолочують, тобто відділяють від нього зерно для нового врожаю.

Водохреща в с. Криворівня, Івано-Франківська обл., 2019 рік

Ось так відзначали різдвяні свята люди, нащадками яких є ми. І сьогодні ми зазвичай готуємо кутю й узвар, вдягаємо найкраще вбрання і бабусині коралі, співаємо за святковим столом колядки або приймаємо колядників. Традиція є живою, коли передається в майбутнє. Так само як пам’ять нашого роду.

«Часи йдуть, а традиції незмінні, українці їх плекають і проносять через покоління. Наприклад, традиційний український костюм роками пронизував моду та полонив серця людей з різних куточків світу, особливо через простоту форми, стрункий силует, різноманітність символів та орнаментів і насичені кольори, які легко вдається міксувати із сучасними речами, які можна знайти в answear.ua», — коментує шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова.

Текст: Ярослава Музиченко, Катерина Попова
Колажі: Катерина Серегова
Фото: надані національним центром народної культури «Музей Івана Гончара»

*Статья опубликованна на языке оригинала