Прочитаєш за 5 хв
“Мене оглушив страшний дзвін у вухах, жахливий запах пороху і живої плоті, велика втрата крові, рахунок ішов на секунди. Я не вірила в це. Три доби нестерпних мук, кожен ранок починався зі сліз, я намагалася не плакати, але знеболювальні препарати та наркотики, які мені кололи, зовсім не допомагали. Мене намагалися підтримувати й підбадьорити батьки та брат. Але мені не хотілося нічого. Я не могла дивитися на себе. Я не хотіла це приймати, я не хотіла жити! Рідні дуже плакали, мені було боляче дивитися на їхні сльози. Тоді я зрозуміла, що потрібно взяти себе в руки та йти далі, хоч би як символічно це не звучало”.
Читати далі Долаючи перешкоди: 19-річна військовослужбовиця ЗСУ Руся Данілкіна про те, що для неї краса сьогодні, особистісні виклики і як навчитися приймати себе такими, якими ми є