Таємниця Лебедів

Прочитаєш за 4 хв

Hа березі Балтійського моря стоїть дивовижне місто-фортеця. Червоні черепичні дахи прикрашають золоті півники, а на шпилі старої ратуші примостився маленький чоловічок, який з вишини спостерігає за життям міста й охороняє його.

Один раз на рік, новорічної ночі, і чоловічок, і золоті півники спускаються з дахів та проводжають сотні людей до моря. Навіщо? Бо до цього міста напередодні Нового року з багатьох країн світу приїжджають-прилітають гості, аби дізнатися своє майбутнє.

Як вони дізнаються про майбутнє?

О, це справжня дивовижа! Про те, як усе це відбувається, розповіли мої маленькі приятелі – Алекс і Віра. Братик і сестричка з мамою й татком прилетіли до цього міста, щоб зустріти Новий рік із давніми друзями. Увечері 31 грудня вся родина вирушила до центральної площі. Біля ратуші вирував багатоголосий ярмарок.

Навколо величезної ялинки, прикрашеної янголами, яскравими іграшками, розташувалися дерев’яні хатки-крамнички.

В одній з таких хатинок продавали яблука і груші у червоній карамелі, у другій – веселкові вітражі, у третій – плетені капелюхи та шарфики. У кожному будиночку горіли лампадки. Морозне повітря було наповнене пахощами духмяного меду, запашної кави та кориці.

Поки мама й тато купляли сувеніри, діти весело бігали від однієї крамнички до іншої. Раптом вони помітили, що біля ратуші святково вбрані екскурсоводи запрошують на мандрівку містом, а маленький яскраво-червоний паровозик уже чекає на пасажирів. Брат і сестра недовго вагалися й одразу вирішили приєднатися до екскурсії.

Незабаром паровозик рушив з місця і тихенько поїхав вузькими брукованими вуличками. Алекс і Віра милувалися надзвичайно гарним і затишним стародавнім містом. Величні храми, кріпосні вежі, будиночки, наче зроблені з пряників, облитих різнокольоровою глазур’ю. Через вікна паровозика можна було побачити ялинки, щедро прикрашені іграшками та ліхтариками.

– Ой, Вірчик, поглянь на водогінну трубу! Вона схожа на смішного дракона! – радісно вигукнув хлопчик.

– Алексе, а там, високо на даху, сидить симпатичний котяра!

– Де? – перепитав Алекс.

– Дивись, такий собі чорний і великий, – і дівчинка показала на високий стародавній будинок.

– А куди це злетів бронзовий чоловічок зі шпиля ратуші, а за ним і золоті півники? – здивовано мовив хлопчик.

І за хвильку, схопивши сестричку за руку, Алекс на першій зупинці зістрибнув із паровозика. Діти зачаровано спостерігали, як з усіх дахів злітали золоті півники, які ще мить тому були просто флюгерами… Раптом Алекс і Віра побачили, що, стежачи за летом півників, рухається цілий гурт людей. Усі поспішали до моря.

– Ходімо за ними! Мерщій! – скомандував Алекс.

За кілька хвилин усі опинилися на морському березі. Море було спокійним, світло-сірим поблизу землі, а далі – темно-темно-синім. Місяць та зірки світили так яскраво, що ліхтарики та свічки, які принесли люди, виявилися зайвими.

Вдалині, здавалось, кружляли у вальсі лебеді. Тільки-но лебеді побачили людей, від зграї відокремилися два величних птахи – білий та чорний.

– Хто з вас буде першим? – запитав людською мовою білий лебідь.

– Я! – відповів якийсь дідусь.

– Ні-ні! – заперечив чорний лебідь, – на жаль, людям похилого віку суворо заборонено зазирати у майбутнє! Ми маємо право розкривати майбутнє лише молоді та дітям.

Люди трішки розхвилювались.

– Не треба переживати! – мовив білий лебідь. – У кожного, хто відшукає до нас дорогу, незалежно від того, покажемо ми йому майбутнє чи ні, життя складеться добре! А тепер по черзі підходьте до нас. Не бійтеся! Коло, яке окреслили лебеді, ураз перетворилося на велетенський екран. Саме на ньому люди, як у кіно, мають побачити своє завтра. Але все, що показують лебеді певній людині, лишається таємницею для інших. Коли юнаки та юнки, хлопчики й дівчатка виходили з окресленого лебедями кола, всі, як один, мали щасливий втішений вигляд.

Дійшла черга до брата й сестрички, і тут вони почали гаряче сперечатися, хто з них буде першим.

– Вірчик, я піду першим, бо старший за тебе! – суворо мовив Алекс.

– Ні, Алексе, я піду першою! Я – дівчинка, і ти мусиш поступитися мені чергою!

– Гаразд, Віро! Іди! – зітхнув брат.

Дівча швидко побігло по камінчиках, затамувало подих і увійшло в таємниче коло. Лебеді затріпотіли, а потім розправили свої великі крила. Найстаріший білий лебідь підплив до Віруні та попросив її заплющити очі.

– Раз, два, три! Дівчинко, дивись!

Віра розплющила очі й побачила у дзеркалі води гарну, впевнену в собі жінку, дуже схожу на неї. Найвидатніші науковці світу нагороджували її за винахід чудодійних ліків. Віра стала геніальним науковцем і винайшла засіб проти усіх серцевих недуг! Назвали ці ліки “еліксир радості”. Цей еліксир наповнював серця сонячним теплом любові й повертав у них іскристу радість дитинства.

– Дитино, люба, ми можемо показувати майбутнє лише одну хвилину, ані секунди більше! – попередив чорний лебідь.

– Зараз екран почне згасати, – продовжив білий лебідь, – але подивись: у залі, поруч із тобою, є чоловік з добрими, розумними очима й ніжна трирічна білявочка. Це твій майбутній чоловік і донечка.

– Як усе чудово! Дякую вам, лебеді! – прошепотіла трохи здивована дівчинка.

– Дякую!

Щоб дізнатися продовження, пропонуємо повну версію “Таємниця Лебедів”: