Героїня нашого часу: пресофіцерка ЗСУ Маргарита Рівчаченко про те, як це – бути жінкою на фронті, роль жінок у майбутній відбудові країни та про службу
Автор:
ELLE. UA
Прочитаєш за 6хв
Під час війни жінки несуть велику відповідальність: одні допомагають родинам за кордоном або в тилу, інші воюють на фронті, у небезпечних зонах бойових дій. Сміливість українських жінок вражає весь світ. Бути військовим — це складна праця, яка не кожному під силу.
Маргарита Рівчаченко — колишня журналістка, парамедикиня, а зараз пресофіцерка ЗСУ — знає про це все і навіть більше. Як правило, той бік воєнного життя зазвичай залишається прихованим від сторонніх очей. Тому шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова поспілкувалася з Маргаритою у проєкті аnswear x ELLE про те, як проходить її служба, про роль жінок у майбутній відбудові країни, важливість професії комунікаційника на війні та про те, де вона бере сили для допомоги іншим.
Бліц
Українська жінка — сильна, незалежна та активна.
Опишіть Україну одним епітетом. Сильна
Опишіть, яким ви бачите майбутнє країни, трьома словами. Важке, але незалежне. Ми точно зможемо бути самостійними.
Про діяльність під час війни
Хто така Маргарита Рівчаченко? Як ви можете описати себе сьогодні?
Я — доброволиця, яка у 2022 році пішла до війська, щоб допомогти своїй країні, і я не знала, як повернеться моя доля та що буде зі мною в армії. Тому спочатку пішла до ТРО, а потім мене перевели до Сухопутних військ України, адже я зрозуміла, що з моєю спеціалізацією можна робити більше. Була пів року на фронті як пресофіцерка, працювала з журналістами в безпосередній близькості до лінії вогню. Зараз повернулася до Києва, пишу статті до журналу Сухопутних військ ЗСУ, а також займаюся деякими інтерв`ю, відео- та фотоматеріалами, тобто загалом комунікацією. І чекаю своєї подальшої ротації на фронт.
Наразі я вже не називаю себе цивільною — я військова, і тепер моє життя інше. Я змирилася з цим і намагаюся його планувати вже по-іншому.
В нашому минулому інтервʼю ви говорили, що рішення піти на війну у вас було спонтанним. З журналістки ви швидко перевчилися на парамедикиню, а зараз є пресофіцеркою ЗСУ на харківському напрямку. Чим ви займаєтеся на службі та як проходить ваш день сьогодні?
Дні сьогодні не відрізняються один від одного, тобто не має різниці, вихідні це чи будні. Мій день — це щоденні зідзвони з командою, аналіз ситуації в українських та російських медіа, розробка наративів, робота з текстами. Я завжди на зв`язку і постійно можу виконувати завдання, адже вони пов`язані з комунікацією, тому мені для роботи потрібен або телефон, або комп`ютер, і інколи задачі бувають і пізно ввечері, і рано вранці. Насправді зараз трохи спокійніше, бо я не на фронті, а в тилу, в Києві, проте сподіваюсь, скоро буде нова ротація і я зможу знов бути в епіцентрі подій.
Розкажіть про важливість вашої професії для фронту сьогодні.
Працювати з медіа надважливо, адже так ми формуємо світову адженду. Тільки через засоби комунікації та просування наших наративів ми зможемо утримувати увагу світу на нас. На жаль, нашу роботу інколи недооцінюють, адже медійників не дуже видно, але все, що ви бачите про те, що висвітлюють медіа на фронті, — це те, як комунікаційники зі сторони війська це можуть подати. Наша задача — зробити так, щоб усі люди знали про війну і більше долучалися до війська, або долучалися як волонтери, робили щось більш злагоджено і більш круто. Тому через медіа ми можемо отримати допомогу від західних партнерів і просувати наші наративи, фокусуючи увагу світу на собі.
Що найскладніше у вашій службі?
Найскладніше — нагадувати собі, що ти теж робиш важливу роботу, адже в порівнянні з хлопцями на передовій в Бахмуті інколи здається, що ти робиш недостатньо.
Що вам не дає впасти духом?
Це моя родина. Мій батько та коханий, які так само, як і я, у війську. Вони — мій приклад, і, коли вони обидва були в Бахмуті, я розуміла, що не маю права розкисати, а маю робити все можливе на своєму місці заради перемоги.
Як це — бути жінкою на фронті?
Складно. Жінки досі можуть стикатися із сексизмом. Проте зараз якраз жінки своїм прикладом змінюють ситуацію на краще. Звісно ж, це нелегко, адже армія дуже патріархальна і не пристосована для жінок. Але велика кількість жінок у війську сьогодні — це можливість змінити ставлення до них в армії та й загалом усю ситуацію на краще.
Як ви вважаєте, яка роль жінок у майбутній відбудові країни?
Така ж, як і чоловіків, — ми разом будемо відбудовувати Україну. Всі мають це робити. Головне — професійно. Мені здається, ми потребуємо свідомих людей, щоб люди поверталися в Україну, щоб ми всі разом змогли підняти нашу країну.
У чому полягатиме головна зміна суспільства після нашої перемоги?
Як на мене, головна зміна суспільства буде якраз у тому, що ми вже не боятимемося нічого. Нам не страшні блекаути, нам не страшні ракетні атаки. Ми станемо більш готовими до будь-чого. Ми знаємо ціну свого щасливого життя і готові її платити, готові робити дуже багато задля цього.
Де ви черпаєте силу для допомоги іншим і як ви відновлюєтеся?
Я люблю спілкуватися з людьми — через мій блог, наприклад. Їхня підтримка надихає.
Мій блог якраз на це і заточений, щоб допомагати людям і давати їм усе найкраще. Я вважаю, що просто маю використовувати свою відомість на благо, щоб як можна більше людей знали про війну та допомагали.
А відновлююсь я в тиші, з моєю сім`єю, з моїми людьми. І чим більше я проводжу час разом з ними, тим краще мені стає.
Про любов до України та героїзм українців
Українці — нація сміливих. Чи вважаєте ви себе сміливою? Чому?
Насправді я не вважаю себе сміливою, бо є люди, які роблять набагато більше, ніж я, і їхні подвиги неймовірні. Я вважаю, що кожен та кожна, хто став на захист країни, сміливі. Але так само сміливі й волонтери, й матері, які відпускають своїх дітей на війну, дівчата, які чекають на коханих, і жінки, які вивозять дітей, тому що потрібно зробити все заради того, щоб твоя дитина жила. Ми всі — нація сміливих.
Що для вас означає Україна та бути українкою?
Бути українкою — це бути супергероїнею. Диво-жінка — це українка на мінімалках. Адже українка — це не тільки громадянка своєї країни, яка ходить на вибори, а зараз ще стикається з величезною фізичною загрозою свого знищення від рук окупанта. Тобто залишатися в Україні — це знати, що в будь-який момент можуть вдарити ракети, щось може статися, і це абсолютно вражає.
Хто вас надихає? Чому?
Мене надихають люди, які не здаються, — наприклад, наші азовці. Надихають люди, які роблять неможливе, люди, які зараз знаходяться в полоні. Мене надихають українці як нація.
Що б ви порадили почитати з української літератури?
Обовʼязково — «Собор» Олеся Гончара. Там є дуже хороша фраза: «Бережіть собори ваших душ» — це про те, що важливо залишатися людиною попри тяжкі обставини.
Ще раджу прочитати всього Івана Багряного. Адже він людина, яка сама пройшла дуже важкі випробування, у СРСР намагалися його знищити. І коли ви прочитаєте «Тигроловів» чи «Сад Гетсиманський», ви зрозумієте, чому зараз Росія напала на Україну і чому ми обовʼязково переможемо.
І звісно ж, класика — Іван Франко та Володимир Винниченко. Та й взагалі з українською культурою варто знайомитись і бути завжди в контакті.
Що б ви порадили українським жінкам?
Бути сміливими та не опускати рук. Ми вже так багато пройшли, а зможемо ще більше.
Про плани та мрії
Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?
Змінилося багато чого, змінилося і ставлення до грошей, і ставлення до слави. Всі речі, за якими я ганялася до війни, все, чим хотіла займатися, — це все стало неважливим.
Що б ви сказали собі рік тому?
Буде гірше, але тобі сподобається. Ми усі дуже сильно змінилися, і тоді мені здавалося, що це настільки безповоротно і настільки все страшно, але зараз, навпаки, стає потрошку краще в плані емоційного стану і того, як я його проживаю. Як я загалом проживаю це життя, що я роблю щось дійсно корисне. Тобто стало гірше, бо йде війна, але стало і краще, адже з`явилися нові сенси.
Про що ви мрієте?
Мрію про подорожі та сімʼю, і впевнена, це не мрія, а просто план. А мрія, мабуть, як і у всіх українців, одна — щоб нарешті ми перемогли.
«Кожна колекція Answear.LAB — це історія про жінок. Через моду ми піднімаємо важливі теми, надихаємо та мотивуємо. Цього разу ми голосно і чітко закликаємо жінок брати все в свої руки і вірити у власні сили. Колекція UA’re SHERO — це прославлення незалежності, життю на власних умовах, жіночій силі, з якою ми можемо змінювати світ і діяти, залишаючись самими собою», — каже Ага Войніцка, спеціальна координаторка проекту в ANSWEAR.com.
Прочитаєш за 6хв Уже шість із половиною місяців ЗСУ захищають свободу та незалежність України. У лавах Збройних Сил України сьогодні багато жінок, які кожного дня доводять своїм прикладом, що для української жінки немає перешкод.
