Героїня нашого часу: військова Євгенія Емеральд про те, як віднайти у собі бажання жити далі, попри війну, роль жінок у майбутній відбудові України, мрії та плани

Прочитаєш за 10 хв

Уже шість із половиною місяців ЗСУ захищають свободу та незалежність України. У лавах Збройних Сил України сьогодні багато жінок, які кожного дня доводять своїм прикладом, що для української жінки немає перешкод.

У лавах української армії сьогодні служать 42 тисячі жінок. Тисяча з них перебуває на командирських посадах, чудово справляючись і з важкою фізичною роботою, і з емоційним напруженням. Нарівні із чоловіками вони воюють на всіх фронтах, а кількість жінок, які хочуть захищати Україну, зростає. Незламні, щирі, сміливі, вони руйнують усі гендерні стереотипи та власним прикладом доводять, що для українських жінок немає нічого неможливого.

Шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова поспілкувалася з молодшою лейтенанткою, снайперкою полку спеціального призначення НПУ «Сафарі» Євгенією Емеральд у проєкті answear x ELLE про роль жінок у майбутній відбудові країни, про те, як віднайти у собі бажання жити далі, попри війну, про мрії та плани.

Бліц

Українська жінка — це перш за все жінка-берегиня, жінка-воїн, жінка-справедливість.

Опишіть Україну одним епітетом. Незламна. Для мене Україна асоціюється саме з незламністю.

Опишіть, яким ви бачите майбутнє країни, трьома словами. Квітуча, вільна, сучасна.

• 

Лімітована колекція SHERO бренду answear.LAB

Про професію та службу

Ви вирішили воювати ще 10 років тому, коли пішли на військову кафедру. Після повномасштабного російського вторгнення ви жодної секунди не вагалися у своєму виборі піти воювати. А ваш бойовий досвід складає вже шість із половиною місяців на війні. І вони перевернули ваше життя. Що найскладніше у вашій службі?

Найскладніше у моїй службі — це не умови, як усі вважають, не постійна небезпека. Найскладніше — це не бачити своїх близьких, і мені здається, що це стосується кожного воїна, бо ми дуже-дуже сумуємо за нашими сім’ями, діточками, дружинами, чоловіками, друзями. Мені дуже бракує близьких людей, правда. І от у цьому є складність. А в іншому складнощів немає, бо до всього звикаєш і пристосовуєшся.

Ви єдина жінка в чоловічому колективі, розкажіть про плюси та мінуси цього та про те, чи були прояви гендерної дискримінації?

Не буду брехати: звісно, є і плюси, і мінуси, як, мабуть, у всьому в нашому житті.

Відповідно, плюси того, що я — єдина жінка в чоловічому колективі, в тому, що це певний виклик для мене. А по-друге, я звикла завжди керувати, а тут довелося підкорюватися. Також це абсолютно нове спілкування, це певний розвиток, і все одно ти почуваєш себе ніби королевою (усміхається), бо ти одна, а навкруги так багато чоловіків.

Але, звісно, є і мінуси, бо багато хто думає, що я живу в раю, та це не так. Наприклад, чоловіки — це такі чоловіки, це діти. Вони видають різні дивні звуки (сміється), а коли я їм пояснювала, що так робити негарно, мені доводили, що це життя і це нормально, це природа і біологія. Згодом я із цим змирилася. А ще чоловіки ділять один одного на побратимів та конкурентів. А я і не конкурент, і не побратим. Можу бути максимум посестрою, і тут уже, мабуть, виникає певна нерівність. Ще один мінус полягає в тому, що ставлення до тебе трошки інакше з різних причин. Багатьом чоловікам здається, що в тебе є якісь привілеї, хоча ти з ними перебуваєш абсолютно на рівних. Також трапляється, що до тебе проявляють симпатію, а ти відмовляєш (мені не треба пояснювати, жінки розуміють, що починає відбуватися).

До того ж мінуси, звісно, в тому, що ти не можеш роздягнутися, ти маєш поважати чоловіків. Я завжди прикриваюся, коли перевдягаюся, не те що я соромлюся, але розумію, що хлопці давно не бачили дівчат і це буде нетолерантно щодо до них.

Щодо проявів гендерної дискримінації. Звісно, вона присутня, і присутня, мабуть, скрізь, не тільки на війні, а на жаль, там, де переважна більшість чоловіків і дуже мало жінок. Але я точно знаю, що згодом ми це подолаємо. Можу підтвердити, що на сьогодні це ще в українській армії існує, бо в цій повномасштабній війні бере участь дуже велика кількість жінок. Я думаю, що згодом це теж зміниться і до жінок ставитимуться з більшою повагою та розумінням, що жінка — не річ, вона воює.

Ви розповідали, що до війни у вас були стосунки, але, коли розпочалася війна, кохана людина виїхала за кордон, залишивши вас саму. Багато з тих, кого ви вважали своїми друзями, відвернулися. Як ви впоралися із цим розчаруванням та що вам не дає впасти духом зараз?  

Так, розчарування було дуже велике, я відчувала дуже сильний біль. Як я впоралася? Просто час, усім відома проста істина: час лікує все. У мене не було вибору і можливості надто довго сумувати і заморочуватися, бо те, що відбувалося навкруги, затягнуло повністю. Сумувала і плакала я тільки ночами, я дозволяла собі проживати цю емоцію і вважаю, що це надзвичайно важливо. Це все для мене було дуже крутою наукою. Коли щось відбувається, я не питаю в Бога: «За що ти так зі мною?» — я кажу: «Боже, підкажи, для чого це мені». Коли щось іде в житті не за планом, я точно розумію, що насправді все згідно з планом, просто нас до чогось готують, і це підтверджується постійно в моєму житті. Тому просто час, час та аналіз — вони мені допомогли.

А те, що зрадили друзі й коло спілкування, то це теж добре, це така чистка, яка необхідна всім. Я тільки можу за це подякувати, що це все сталося, знову ж таки, я стала розумнішою, сильнішою, я виросла.

Стосовно того, що не дає впасти духом зараз, скажу одне — дух або є, або його немає. Перед повномасштабним вторгненням у мене був день народження, на святкуванні моя подруга назвала мене незламною і сказала: «Женю, я не знаю, що має статися в цьому житті, щоб ти зламалася, мені здається, що ти незламна». Я сама вже починаю вірити в це.

Був єдиний момент, коли мені здалося, що я впала духом, — коли я втратила дуже багато побратимів. Один з них був для мене дуже дорогим, це був снайпер і мій наставник. І я дуже сильно закрилася, була в печалі. І мені здається, що ця печаль заполонила повністю все моє серце і нагадала мені про все-все-все, що відбувалося впродовж війни — весь біль. У той момент було надзвичайно важко, але, як я сказала раніше, усе лікує тільки час.

Як, на вашу думку, віднайти в собі бажання жити далі, попри війну?

Дуже просто — ми маємо бути щасливими. Наш ворог, коли він прийшов 24-го числа, захотів саме це в нас відібрати. Ми не маємо права це йому віддати, бо війна — це не про смерть, війна — це про життя. Знаю, що це дуже дивно звучить, але я до цього ставлюся саме так. І на війні можна і треба бути щасливим.

Коли я думала, що вже пала духом, я зрозуміла, що треба щось робити, і почала собі нагадувати, що мене робило щасливою в цивільному житті, що змушувало посміхатися і радіти. І оці маленькі речі я стала робити крок за кроком, нагадуючи собі кожен день. Потім я почала зранку посміхатися, навіть коли це було тяжко, і казати «дякую». Дякую за те, що цей день настав. Дякую за те, що я перебуваю там, де я є, що я маю змогу захищати нашу державу. Дякую, що саме ці хлопці, мої побратими, оточують мене, навіть коли ми сперечаємося чи сваримося, бо це теж нормально. І в якийсь момент я зрозуміла, що я щаслива жінка на війні. Я знову згадала, що таке життя. Я захотіла знову жити, розвиватися, навчатися (вивчати англійську мову), захотіла займатися своїм особистісним розвитком, розвитком своєї спільноти, яку відкрила за місяць до війни, захотіла готувати. Тобто я захотіла нормального щасливого життя. І як тільки я це зрозуміла, моє життя на війні дуже змінилося і я зустріла свою кохану людину.

Як ви вважаєте, яка роль жінок у майбутній відбудові країни?

Роль свідомих українців дуже велика. Тільки разом, спільними зусиллями нам це вдасться! Нам треба, по-перше, почати із себе і зрозуміти, що нам доведеться не тільки відбудовувати українську інфраструктуру, а ще й «відбудовувати» нові закони, порядки, нову ментальність, нове розуміння сьогодення. А відбудову треба почати із себе, і це головне.

А щодо ролі жінки, то вона — берегиня нашої любої України, як і сама Україна є берегинею. І найважливіше — це наша віра, бо, як кажуть в Україні, «кожна друга жінка — відьма, тож ми маємо правильно формулювати свої думки і мрії, бо це все здійсниться» (посміхається).

Де ви черпаєте силу для допомоги іншим?

Рік тому я ледь не померла від «корони». І коли я помирала, я дала собі слово, що, якщо я виживу, буду присвячувати своє життя допомозі людям. Це моя плата Богові за те, що я залишуся на цій землі, і це буде моя місія, моя доля. І коли я вилікувалася, почала кардинально міняти своє життя і допомагати. Я просто не зможу по-іншому жити. Коли я буду помирати —  у ту мить, про яку всі говорять, що тоді ми бачимо, як усе життя проминає перед нами, я хочу зрозуміти, що прожила життя недарма і зробила все, що могла. Допомагаючи людям, я отримую кайф. Мені непотрібна вдячність, чесно, я це роблю не задля подяки, я це роблю, як би це дивно не звучало, насамперед для себе. І люди, які кажуть, що вони допомагають тільки заради інших, говорять неправду.

Перш за все, коли ми допомагаємо іншим, ми допомагаємо собі, бо ми хочемо собі нагадати, хто ми є. Тому по-іншому я просто не можу, я буду допомагати і на фронті, і в тилу.

Про любов до України та героїзм українців

Українці — нація сміливих. Чи вважаєте ви себе сміливою? Чому? 

Я не вважаю себе сміливою, але багато хто вважає, і не лише тому, що я перебуваю на війні. Я не можу сказати, що в мене немає страху, страх — це нормально, він є в усіх. Просто не всім же займатися одним і тим самим, хтось може, а хтось — ні,  у когось виходить добре, а у когось — погано. Ну виходить у мене добре воювати і перебувати на фронті, тому я цим і займаюся. А смілива я чи ні, я не знаю. Залежить від того, в чому полягає ця сміливість, бо це таке неоднозначне поняття.

Що для вас означає Україна та бути українкою? 

По-перше, Україна для мене — це мій дім.

По-друге, Україна — це майбутнє, це майбутнє моїх дітей. Україна для мене як моє друге серце.

А бути українкою для мене є великою честю.

Хто вас надихає? Чому?

Мене надихають прості люди, наприклад ті, які скидають останні гроші, по 5-10 гривень, на донат для ЗСУ. Це люди, з яких ми маємо брати приклад, які реально допомагають останнім, що у них залишилося. Українці — справжні патріоти, які допомагають як тільки можуть.

Також мене надихає моя мама — людина, на яку я б хотіла бути схожою, їй я пообіцяла повернутися з війни. Кожен раз повертаюся, бо я пообіцяла. Це людина, яка відпустила мене на війну і жодного разу не сказала, що це мені непотрібно.

Що б ви порадили українським дівчатам?

Я б порадила перш за все вірити в себе, в майбутнє, в перемогу і в наших чоловіків. Віра — дуже сильна емоція. Також нашим дівчатам я порадила б, хто ще не вміє, навчитися готувати смачний борщ. Уявляєте, як приємно, коли військовий чи військова повертається додому, а тут смачний борщ. А ще я б порадила українським дівчатам більше посміхатися. Бо нам так личить посмішка.

• 

Лімітована колекція SHERO бренду answear.LAB

Про плани та мрії

Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?

Багато чого змінилося. Я зрозуміла, що дорогі брендові сумки, дорога іномарка ніяк не зможуть нагодувати велику кількість людей, що це була дуже велика помилка — вкладати в це гроші. Також я зрозуміла, що насправді дуже важливо мати сім’ю, кохану людину, бо до війни я вирішила, що я кар’єристка і мені непотрібні стосунки, що мені буде краще самій. І як я обпеклася на війні, коли зрозуміла, як це все ж таки необхідно, немає нічого кращого за підтримку коханої людини. Також я усвідомила, що будувати плани — це добре, але все ж таки варто жити сьогоднішнім днем і не відкладати на завтра те, що ми можемо робити сьогодні. Мені це було ясно і до повномасштабного вторгнення, але з війною ти це розумієш краще. Я вирішила, що не треба заморочуватися і боятися. Я зараз веду паралельно війну не тільки з орками, а ще й з наркоманами та псевдоблогерами, які замовчують і не висвітлюють інформацію про Україну, а тільки заробляють гроші. І я кричу на ці теми. Мені подруга поставила запитання: «Женю, ти не боїшся? Як ти наважуєшся про це все говорити? Тобі ж можуть завдати шкоди, може, в тебе є якась “криша”?» Я скажу, що немає в мене «криші». Я просто перестала боятися. Я просто живу так, як я хочу, і говорю кожного дня те, що вважаю за потрібне, і мені абсолютно байдуже, хто що скаже чи що зіпсується моя репутація. Навіть якщо вона зіпсується, чи головне це? Ні. Бо найголовніше у цьому житті — це життя. 

Про що ви мрієте? 

По-перше, я мрію народити сина — справжнього козака. По-друге, як і кожен українець, щоб швидше ця війна закінчилася. І взагалі щоб у нас не було такого сусіда. А по-третє, я мрію (і просто в це вірю, навіть знаю, що так буде), що ми будемо жити в сучасній державі з новою владою. Що ця держава буде демократична не тільки на словах і на папері, а й на ділі. Я мрію жити в такій державі — розвинутій, класній, некорумпованій. Я розумію, що корупція нікуди не подінеться, але хочу, щоб хоча б не такою сильною вона була. А ще я мрію поїхати з моєю донечкою в Діснейленд, бо я це обіцяла їй ще до війни. І то часу не було, то гроші я вкладала кудись у бізнес і в розвиток. А зараз зрозуміло, що, як тільки війна закінчиться нашою перемогою, я нічого не буду відкладати, знайду гроші й відвезу свою донечку в Діснейленд.

answear.LAB

Сміливі та незламні — це SHERO, остання лімітована колекція від answear.LAB.

Довгі шкіряні пальта, сукні, що підкреслюють силует, сорочки та жакети з декоративною бахромою, а також оверсайз-моделі жакетів та вовняних пальт. Колекція SHERO від answear.LAB — це огляд найяскравіших осінніх трендів, які одночасно підкреслюють внутрішнє відчуття сили, свободи та рівності жінок.

За колекцією SHERO окрім універсального жіночого послання стоїть щось більше. Бренд answear.LAB у своїй діяльності не обмежується створенням модного одягу, а хоче підтримувати клієнтів у житті на їхніх умовах. Із самого початку своєї діяльності бренд створює лімітовані колекції та бере участь в ініціативах, які надають реальну підтримку жінкам усього світу.

answear.LAB з перших днів повномасштабної війни підтримує Україну. Наприклад, у перший місяць війни всі гроші, отримані від продажів однієї з колекцій бренду під назвою No Shame. No Fear, були передані на допомогу Україні, а враховувалися кошти з 9 європейських ринків.

Лімітована колекція SHERO доступна лише в інтернет-магазині answear.ua.

Команда: 
Фото: Аліна Чопенко
Стиль: Саша Кутовий
Асистент стиліста: Ярина Лобанова
Макіяж: Марина Крук
Зачіски: Данило Мартем’янов

Повне інтерв’ю Євгенією Емеральд читайте на сайті ELLE.ua >>