Казка про Липу на ім’я Серце (Das Märchen von der Herzlinde)

Прочитаєш за 3 хв

Сова затишно влаштувалася на гілці старої вільхи в саду своїх добрих друзів.

– Софіє, ти хочеш трішки відпочити? – запитала Анна.

– Ні, я зовсім не стомилася. Почула, що маленька Лендхен питала тебе про липу. О, любі мої, маю що вам розповісти.

Влаштовуйтеся зручніше!

У нашому марбурзькому замковому парку серед безлічі вікових дубів та кленів уже третє століття поруч з іншими величезними липами зростає справжня красуня. Усі навколо ласкаво називають її Серцем. До дня знайомства моєї мами-сови з Липою-Серцем у цьому дереві вже було кілька будиночків: дупло, у якому жила білка з сім’єю; гніздо синичок; ближче до верхівки – бджолине дупло; а біля коріння влаштувало собі житло сімейство мишей.

Більшість постійних мешканців ой як не зраділа появі моєї матусі, яка була справжньою хижачкою! Як же злякалися миші, коли вночі прилетіла сова.

Найменшій мишці не спалося. Вона мрійливо розглядала зірки. Та враз як запищить:

– Мамусю, летить сова! Така страшна!

– Ох, неслухняна дитино! Хто тобі дозволив опівночі виходити з нірки? Я ж тебе попереджала, скільки на нас чатує мисливців! Мерщій додому!

Моя мама, доросла досвідчена в полюванні сова, уночі літала нечутно, а забарвленням пір’я зливалася з листям і корою дерев. Навіть не знаю, як те мишенятко почуло маму, та ще й розгледіло її…

І хоч мама-сова була тоді налаштована лише на пошук будинку- дупла, поласувати, нехай і найменшою мишкою, була не проти…

Задивившись на мишу, мама-сова зачепилася крилом за гілку липи. І, як потім зрозуміла, не випадково. Сова зависла якраз навпроти дупла, немов створеного саме для неї. Залізла в нього, а там добре, просторо й затишно.

– Залишаюся! – голосно й радісно сказала сова.

– Тільки на моїх умовах, – почула вона голос Липи й сторопіла.

– Ти що, дерево, мені, сові, умови будеш ставити? – здивовано й дещо обурено запитала моя мама, бо ніколи раніше з подібним не стикалася.

– Авжеж! Ми – липи – такі!

– Гаразд! Слухаю тебе, – тихо мовила сова.

– Шановна сово, я люб’язно дозволю тобі пожити в моєму дуплі, якщо ти, поважаючи себе, будеш поважати інших! Не ображати, не лякати й не нападати на своїх сусідів!

– Добре, Липо! Мені аж надто сподобалося твоє дупло. Я вперше в житті стану мамою і хочу, щоб мої пташенята з’явилися на світ саме в такому гарному місці!

– Чи приймаєш мої умови? – суворо запитало дерево.

– Приймаю! – твердо відповіла сова.

Уранці Липа-Сердечко познайомила сову з усіма мешканцями – і від кожного з них почула слова відчаю та обурення.

– Сердечко, навіщо ти повірила цій хитрій сові та дала їй притулок поруч з нами? – гірко голосила білка.

– Ех, ми тепер конче мусимо перебиратися! Вона ж усіх нас з’їсть, – пищала мама-мишка. – Сова обдурила тебе, добра та наївна Липо.

Синиці теж почали обурено цвірінькати:

– Навіщо-навіщо ти дозволила сові залишитися? Ми тебе лікуємо, личинки шкідливих жуків і мошок з’їдаємо, а ти нас зраджуєш? Ми теж шукатимемо нову липу!

Не сумували й не сварилися тільки бджоли. Вони від зорі до зорі, і навіть уночі, коли липи в цвіту, щороку зайняті відповідальною роботою – збирають найкорисніший ароматний липовий мед. Їм не до балачок, та й захистити себе вони можуть від будь-кого.

Липа-Сердечко вислухала всіх і тихо похитала гілками:

– Ось побачите, ця сова – особлива. Вона мене не підведе. Але будьте обережні й не дратуйте Софію!

– Її дратуй не дратуй, усе одно вона полюватиме на нас, – не могла втішитися миша.

– Усе буде добре! Софія тут висиджуватиме пташенят. Між іншим, вона дала слово охороняти вас, вона відлякуватиме всіх інших хижаків.

Білка з сім’єю, повіривши Липі, ризикнула залишитися на дереві, а миші та синиці вирішили перебратись якомога далі…

Проте вже через місяць уся мишача родина повернулася назад. Прилетіли і синиці, тому що навіть із такою хижачкою, як сова Софія, їм було в Липі-Сердечка значно безпечніше, ніж деінде…

Про подальші пригоди мешканців Липи-Сердечка та її самої читайте: